zvizdar1

(no subject)

Історії про троянди, дощ і сіль

"Про­чи­тав цю чудову книжку Дзвінки Матіяш. Перед про­чи­та­н­ням мав упе­ре­джене став­ле­ння, бо судив по її «Рекві­єму…», який мені також дуже спо­до­бався. Вла­сне, став­ле­ння і не змі­ни­лося, кате­го­ри­чно реко­мен­дую. Чита­є­ться легко, за кілька вечо­рів макси­мум. Може, навіть, і під настрій.

Якщо мене спи­та­ють, яка істо­рія спо­до­ба­лася най­більше, я від­по­вім, що «Диктатор».

Дзвінка, мабуть, одна з неба­га­тьох суча­сниць, яких справді варто читати."
http://natalenko.name/?p=3892


zvizdar1

(no subject)

07.12.2012 | 07:53 | Буквоїд
Дзвінка Матіяш: Книги — які радять читати друзі — мабуть, читаю найчастіше

dzvinka_m

На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця, перекладачка Дзвінка Матіяш.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Щойно прочитана книга — «Вічник» Мирослава Дочинця — реальна історія закарпатця Андрія Ворона, обдарованого дивовижним даром зцілювати людей. Історія людини, що багато разів була на грані смерті, пройшла Колиму — і вижила, причому не зневірилася, а зберегла довіру й любов до світу.
- Як обираєте книжки для читання?
- Книги обираю дуже по-різному. Часом щось приверне увагу в книгарні, часом хтось щось порадить. Ці книги — які радять читати друзі — мабуть, читаю найчастіше. Зрештою, прочитана рецензія — це також порада прочитати книгу.
- Що можете порадити для читання іншим?
- Радила би всім прочитати книги Марії Парр «Вафельне серце» і «Тоня Ґліммердаль» — вони добрі й мудрі.

http://bukvoid.com.ua/reviews/that%20to%20read/2012/12/07/075311.html 

did Panas (3)

(no subject)


Рубрика «Книголови» програми «ЛітПроСвіт» у якій поет і літературознавець Юрій Ганошенко робить огляд трьох книжок:
- збірки оповідань Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль»
- антології смакової поезії «М'якуш»
- збірки оповідань Юрія Камаєва «Мед з дікалоном»

Ефір випуску: 23 листопада 2012 року
Програму виготовлено Запорізькою обласною державною телерадіокомпанією.

did Panas (2)

(no subject)

Назар Волоцюга
"Вчора у книгарні Є випадково натрапив на нову книгу Дзвінки Матіяш "Історії про троянди, дощ і сіль"
Книга просто чудова!!! обгортка мяка, ніби у неї усередину надули трохи повітря, наче дитячі книжки для найменших, можна навіть використати як подушку у разі чого ;)
На обкладинці ровер, а на внутрішній стороні обгортки - Богородиця на тому ровері ;)
Сторінки нарізані і зшиті трішки нерівно, ніби їх вручну нарізали і зшивали!!! ;)
ну і тексти, одразу прочитав одну оповідку - проза Дзвінки просто надзвичайна!!!

від книги просто віє теплом ... ;)"
30 лис 2012 о 10:48
http://vk.com/wall74946834_703

А от мене - давно хотів сказати чесно - таке поліграфічне виконання неприємно здивувало (ще не згадано, що папір у книжці поганий, зате коштує вона дорожче за деякі більші за обсягом і кращі за папером і оправою книжки того ж видавництва). Усі попередні Дзвінчині книжки мали набагато краще поліграфічне виконання... (Але тут, звичайно, винна не Дзвінка.)

zvizdar1

(no subject)

"Історії про троянди, дощ і сіль": нічого зайвого, нічого над

Ксеня Кисіль
Читачка сайту ВВС Україна

Останнє поновлення: П'ятниця, 30 листопада, 2012 p., 13:09 GMT 15:09 за Києвом

121114134932_matiash_istorii_304x171_bbc

Рецензія на книжку Дзвінки Матіяш

Заспокоєння, розвага чи дидактичне повчання – так чи інакше щось із перерахованого ми очікуємо отримати від читання. А твори Дзвінки Матіяш близькі до того, про що якось розповідав Тарас Прохасько – предмет, який потрібен щонайбільше пару разів на рік (палка, яка необхідна, щоб дістати відро із криниці, якщо воно відірвалось), але важливість якого незаперечна.

Тож від "Історій" варто чекати молитовного заспокоєння, світла та рятівного добра. Цю властивість, більш того - ціль, можна помітити і в попередніх книгах письменниці: "Роман про батьківщину" та "Реквієм за Листопадом". Та дещо в новій книзі відмінне, і відмінне перш за все композиційно. Це цілісність та логічність.

Можливо, я буду суб’єктивною, якщо наголошу на тому, що зараз існує певна криза цілісності та внутрішньої гармонії. Люди, а в їхньому переліку і письменники, шукають себе, історії, героїв, проте не завжди ті пошуки дають всеохопне відчуття завершеності та приємної повноти. "Історії" сприймаються загалом як склянка теплого молока із медом на ніч. Нічого зайвого, нічого над.

Ймовірно кожного читача спантеличить питання: чому саме троянди (хоча це ще можна пояснити банально - любов’ю жінок до цих квітів), чому дощ (більш-менш аргументується романтичним аспектом образу) та чому саме сіль (отут зовсім елемент не пасує до асоціативного ряду).

І в цьому аспекті оригінальними є не предмети, які виокремила письменниця, а їх поєднання. Як смакують, виглядають та пахнуть троянди, дощ та сіль в одному поєднанні, мусять уявити читачі самотужки, без додаткових пояснень.А Дзвінка зробила для того все необхідне: синкретично поєднала те, що зазвичай нам важко уявити на одній тарілці.

"…все те добре, що ми робимо, примножує славу світу. Хоча троянді нічого не треба робити, щоб примножувати славу світу, тільки цвісти..."

Троянди. Усі існуючі стереотипи у поняття цієї квітки завжди вкладають "красу", "ошатність" та "романтику". Троянди у Дзвінки - це шкіра спрацьованої бабуні, якій ніколи не дарували пишних квітів, це квітуче майбутнє маленької балерини, яка мріє про море квітів після виступів, це пошкоджений хребет жінки, яка більш за все у світі любить бігати за вітром, врешті-решт це дар Богородиці, який належить святому, про святість якого ніхто не здогадувався. І наостанок троянди - це все те добре, що ми робимо, примножуючи славу світу.

"Пісня дощу була першою піснею, яку я вивчила і яку наспівую дотепер, коли йду під дощем, коли чекаю дощу, коли кличу дощ, вдивляючись в обрій, туди, де закінчується земля і починається небо."

"Веселка мокра від дощу, так само, як і я, цим ми з нею схожі"

Дощ може бути чимось, що змінює реальність, він може бути добрим, і буде лити де попросять, дощ - це всеохопне очищення від гріхів і суму, це іриси, які пахнуть дощем, як руки Христа, це щастя ділитися із кимось тим, що маєш, а також це трохи кумедний і цілком унікальний мурашиний дощ.

Друга частина книги має багато присвят. Вочевидь усі ті історії писалися із згадками про близьких авторці людей. Отож, дощ тут має присмак рідного та домашнього.

"І своїй свинці теж не забувай давати трошки цукру та солі, щоб і вона була добра й мудра..."

Сіллю окреслила Дзвінка Матіяш найважливіше, що ми маємо, і з чого ми є. Тому ці історії про любов, життя та щастя. Вони окутані й пройняті важливістю, яку неможливо затьмарити. Більш того, сіль є самою мудрістю, про яку варто пам’ятати і додавати до страв.

Врешті-решт, у цій книзі багато добра. Її хочеться дарувати. Перечитувати. І читати дітям, та насамкінець дорослим. Вони теж потребують теплоти, часом більш, ніж маленькі читачі. А ще більш дорослі потребують внутрішньої гармонії та логіки життя, які так важко віднайти у повсякденній метушні. А в книзі вони є.

Суб’єктивно не можу виокремити жодного недоліку: книга приємна на дотик, на "смак" та на запах. Отож, нічого зайвого, нічого над. Бажаю смачного читання із 45 страв - по 15 на сніданок, обід та вечерю.

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/11/121130_book_2012_readers_review_matiyash_oz.shtml 

zvizdar1

(no subject)

Olexandr Dovbak 

Ян Твардовський «Ще одна молитва» Київ. В-во «Грані-Т». 2009р. (в перекладах Дзвінки Матіяш)

Поетичні книги завжди досить скромні за об’ємом. Але коли це справжня поезія, то це все компенсується дуже вмістким змістом. Ознака гарної поезії – ти постійно її перечитуєш. Навіть не зауважуючи на тому, чого це тебе вкотре потягло взяти і перегорнути всього кілька сторінок? Але робиш це знову і знову…
І в цій книжці поезій багато чого незвичного для пересічного читача тут, в Україні.
Перше незвичне – сам автор. Він - католицький священик, який пише вірші все своє довге життя (1915р.-2006р.), не вважає себе поетом, друкується окремими книжками вже в похилому віці. А до того часу його вірші стають відомими на всю Польщу в переписах! Їх переписували, завчали і більшу частину цих поціновувачів складала тогочасна молодь. Автор не вважав себе поетом, і в цьому не було жодної манірності чи неправди. А попри те згодом за об’ємом видань він другий після А.Міцкєвіча!
Друге незвичне – поезія все ж таки трактована як релігійна. Але ті, хто думає, що знайде там запопадливість та єлейно-приторну велемовність, може думати так і далі. Їх думка до дійсності не має жодного відношення. Я б швидше сказав, що це поезія віри. Вірші дуже чисті і можна тільки поспівчувати Дзвінці Матіяш при їх перекладах! Адже перекласти дуже очищену, відшліфовану, без нічого зайвого, строфу неймовірно важко – немає можливості нерозуміння чи вжиття власних вигадок замість оригіналу. Але ж за цим прозорим віршем – закладено надто багато і це вже як ноти мелодії – зміна ноти за висотою чи тривалістю і вся гармонія обвалюється враз!
А релігійність? Вона в тому, що там присутні розмови з Богом. Але не з тим, що поглядає з неба за тобою суворим оком, ладний будь-якої миті стерти тебе з лиця землі, а той, що крокує поряд з тобою. Не як конвоїр, а як друг.
Третє незвичне – комусь може здатись, що таке відношення до Бога, Богородиці виглядає недостойним священика. Але варто розважити і буде зрозуміло, як далеко автор пішов у розумінні Бога, діючого в нашому житті.
Четверте незвичне – дуже гарна поезія. Без пафосу та полоскання слів. Тим, хто хоч трохи володіє польською – міг переконатись в цьому раніше. Хто не мав такої можливості, може скористатись щасливо випалою нагодою. Відверто кажучи – перед вами фантастичний поет.

http://www.facebook.com/groups/MoyaKnyha/permalink/516354035050659/ 

zvizdar1

(no subject)

Презентація вибраної поезії Чеслава Мілоша "Підказаний Мілош"

·        

186_1_300

У Києві відбудеться презентація антології українських перекладів вибраної поезії Чеслава Мілоша "Підказаний Мілош".

У зустрічі візьмуть участь - Андрій Бондар, Олександр Ірванець, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Юлія Стахівська. Модератори - Андрій Бондар, Лесь Белей.

"Підказаний Мілош" - це антологія діалогу польської та української поезії. Вірші для перекладу вибирали польські поети, а перекладали - українські. Таким чином пропонована антологія - це актуальний канон Чеслава Мілоша у Польщі, перекладений актуальними українськими поетами. Підбір текстів: Адам Відеманн, Аґнєшка Вольни-Гамкало, Адам Заґаєвський, Богдан Задуа, Яцек Подсядло, Томаш Ружицький, Анджей Сосновський, Ізабела Філіп'як, Дарек, Фокс. Переклад: Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Маріанна Кіяновська, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Кость Москалець, Тарас Прохасько, Остап Сливинський, Юлія Стахівська.

"Ідея проекту "Підказаний Мілош" народилася спонтанно й одразу видалась цілком адекватною його постаті. Ми вже знаємо Мілоша антологічного, ми читали Мілоша-есеїста, нам відомий образ Мілоша офіційного, тому закортіло побачити Мілоша живого. Поета, який для польської культури залишається не до кінця прочитаним і досі не поставленим на книжкову полицю. Саме через це ми вирішили прямо запитати живих польських поетів про їхнього приватного Мілоша" - каже Aндрій Бондар.

30 листопада, 18:00

Книгарня "Є" (Київ, вул. Лисенка, 3)

zvizdar1

(no subject)

Дзвінка Матіяш: "Історії про троянди, дощ і сіль" - це шматочки життя

121120115251_book_2012_interview_matiyash_304x171_bbc_nocredit

27.11.2012
Олена Жук, ВВС Україна

Дзвінка Матіяш, українська письменниця та перекладач, у вільний час займається йогою, пече хліб та вирощує цвітну капусту.

Її книга "Історії про троянди, дощ і сіль" увійшла до довгого списку номінантів щорічної премії "Книга року ВВС-2012". За словами письменниці, книга складається не просто з оповідань, а зі шматочків чийогось життя.

- Розкажіть трьома реченнями, про що Ваша книга?

- Вона про дощ, про троянди і про сіль, тобто це навіть виходить трьома словами.

Ті історії, які пов'язані з Мартою і паном Карлом - вони про мистецтво, і про те, що мистецтво робить у нашому житті. Яким чином воно нас змінює і може ставати дуже сильною опорою, до якої завжди можна повертатись.

Ті історії, які про дощ, присвячені якійсь конкретній людині. Коли я писала цю частину, я дуже багато думала про дружбу, як про щось таке, що у кожного у житті добре, якщо є.

І я думаю, всі знають, як плече друга може допомогти і підтримати.

Коли я писала частину про троянди, я думала про жінок. Про красу і мудрість, яка є в жінках. Але там не всі герої жінки, там є такі дуже чоловічі тексти, але в чоловіках теж є щось жіноче.

Про сіль коли писала, нічого не думала, але постфактум зрозуміла, що сіль – це щось таке основне, що в кожній людині є, що треба берегти, і якщо ця сіль втрачається з якихось причин, ми страждаємо, нам боляче, погано, ми плачемо.

- Троянди – жіночність, сіль – щось найголовніше, а що ж все-таки символізує дощ?

- Це буде дуже просто. Я їхала в метро травневого дощового дня, і десь між станцією Лівобережна і Гідропарк я цей запах дощу почула. От знаєте, двері відкриваються, і війнуло чимось таким сильним, весняним і хорошим. І я подумала, добре б написати книжку. Навіть не книжку, а 15 історій про дощ. Чому 15, не можу пояснити досі.


0355c49-121024081223-matiash-istorii-512x288-bbc


- Ідея об'єднати усі 45 історій у книгу у вас з'явилась вже після написання, чи довелось дописувати деякі, щоб було рівно по 15?

- Були написані 15 про дощ, ніяких дальших ідей не мала. Думала, це ж опублікувати можна тільки в журналі, окремою книжкою - ні.

Потім про троянди з'явилась така ж сама бліц-фраза сама собою. І вже пишучи цю, я подумала, що логічно буде, якщо буде третя частина – 15 якихось історій, про що я не знала. І не пам'ятаю, яким чином з'явився мотив солі.

Ну, а три частини - це ж логічно, так? Не дві, не чотири, а саме три – це добре для структури композиції. Вона ні не затовста, ні не затонка.

- Як би Ви самі визначили її жанр?

- Оповідання, мабуть. Хоча історія, це наче трошки інше, ніж оповідання. Я їх називаю історіями, тому що для мене було важливо показати, що це шматок життя чийсь, оці текстики. Не просто розповідь, як оповідання, а шматки життя.

- Саме тому вони переплітаються між собою?

- В житті все переплітається, дуже мене інтригує оте, як в житті справді все переплітається. Зустрічаєш якусь людину, а виявляється, що у вас багато якихось спільних знайомих, якісь є спільні фільми, книжки, зачіпки, зачіпки, зачіпки. І оце полотно дуже цікаве. Може мені щось подібне хочеться у книжках робити. Правда, я не знаю, наскільки в цій це вийшло, може в наступних.

- Опишіть, як Ви уявляєте свого читача: звички, інтереси, вподобання?

- А я його не уявляю, я його дуже часто конкретно бачу, і знаю про його звички. Це якісь дуже різнорідні люди, серед них дуже багато студентів, студенток. Саме студенток. Виявляється, що це і діти. Якимось чином у цій книжці, яку я вважаю все-таки дорослою, деякі історії діти сприймають як казки. Що мені з одного боку якось дивно, а з іншого, я думаю, може, вони знають більше.

Ну і взагалі, це дуже різні люди, начебто зовсім не схожі між собою, але щось же їх мабуть об'єднує. І напевно, те, що їх об'єднує – от воно і сіль.

- Яку останню книжку Ви прочитали?

- Остання – книжка Людмили Уліцької – "Зелений шатер". Це її останній роман. Про дисидентів.

- Ви сказали, що історії про дощ ви присвятили вашим друзям. Чи означає це, що герої цих історій - ваші друзі?

- Це означає і те, що я думала про цю людину, якимось чином знаючи, що їй близько. Або я могла припустити, що цій людині це якимось чином важливе. Або щось з рис характеру цієї людини або способу життя якимось чином проявляється у персонажа. Але може бути так, що це і не впізнавано так одразу.

- Як ваші друзі відреагували на своє ім'я над тією чи іншою історією? Чи всі знали?

- Дехто й досі не знає. Василь Герасим'юк сказав, що не розуміє, чому я присвятила йому саме це оповідання. Що це дуже дивно. Чоловіки більш-менш скупо реагують. А жінки всі реагують позитивно. А їхні мами тут же починають плакати.

- Чи є персонаж, з ким Ви асоціюєте себе?

- Мені би, мабуть, хотілось трошки себе асоціювати з дівчинкою Мартою. Хоча моє дитинство все-таки було не таке як її, у мене не було такого вчителя, до якого можна прибігти в будь-яку пору дня і ночі і задати важливі питання. Передбачається, що якісь є речі, пов'язані з підлітковими темами, які з батьками не обговорюються, а не завжди з друзями можна це обговорити.

Класно, коли є доросла людина, яка може про це сказати. Припускаю, що про перше кохання Марта говоритиме саме з паном Карлом, а не з татом й мамою.

- Марти і пана Карла у книзі найбільше. Вони - Ваші улюбленці?

- А вони стали моїми улюбленцями по ходу, спершу я не знала, що це вони, мої герої. Вони є в кожній частині, ними зшиті всі три частини докупи.

http://life.pravda.com.ua/book/2012/11/27/116487/
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/11/121119_book_2012_interview_matiyash_oz.shtml